Слухаю, вдивляюсь і дивуюсь – звідки у цього невисокого на зріст чоловіка  стільки енергії, сили, таланту, що аж за край, що захоплює і передається присутнім! Неймовірний природолюб, глибокий науковець, викладач біологічних дисциплін у виші, він подорожує світом, щоб побачити, торкнутися і зафіксувати Богом створений живий світ і вже потім передати студентам жагу до глибоких знань, відчуття романтики і закоханості в цей світ.

Ростислав Шикула - член Українського географічного товариства, побував в понад 20 країнах світу. З наплічником, на велосипеді, на човні, в горах - і завжди з відеокамерою, фіксуючи миттєвості швидкоплинного життя. Його покликало безкрає небо і Ростислав здійснив понад 50 стрибків з парашутом. Вчений-романтик є дієвим практиком, бо результатом його подорожей по світу став, створений ним в рідному вузі, зоологічний музей, який налічує понад 2500 експонатів.

Ростислав Ростиславович син воїна-афганця і після смерті батька став членом спілки «Ветеранів Афганістану».  Від батька-воїна передались йому і військові вміння.

У липні 2014 року Ростислав Шикула пішов добровольцем на цю неоголошену війну на сході України. До січня 2015 року він проходив службу в Батальйоні оперативного призначення Національної гвардії України, як старший кулеметник БТР, рядовий резерву.

У надскладних умовах смертельних обстрілів, нелегкого життя армійців на фронті він не розлучався із своєю відеокамерою. На основі власних зйомок Ростислав Шикула створив неперевершений своєю переконливістю фільм-правду «47 днів перемир’я».

На зустрічі в музеї боєць Шикула говорив небагато, але кожна його думка чи спогад – це було відверте щире слово про пережите ним і його побратимами.

«Воїни не політики і їх завдання й обов’язок боронити державу, визволяти землю від окупанта і цей порив не можна стримувати, бо найдорожче – це батьківщина і її можна втратити. Ми маємо воювати і визволяти, а якщо ні, то встановлювати там митниці. Я проти торгівлі з сєпарами» – це думка солдата» – наголосив боєць-доброволець.

Розповів і про фронтові будні: «У наших бойових походах головне правило - завжди тримати гранату напоготові. Якщо раптом вискочить «сєпар» зі зброєю, маємо зреагувати першими».

У продемонстрованих Шикулою документальних кадрах ми вже бачимо цих хлопців, що, здається, забули про страх,  не чують, як зриваються навколо снаряди. Вони міцно тримають кермо машини, вивозячи з-під обстрілу не лише свій бойовий комплект, а ще й місцеву мешканку – вагітну жінку з двома малолітніми дітьми, які потрапили під обстріл бойовиків. Солдат знімає із себе «броніка», щоб захистити жінку.

Дивишся і вже здається, що це бачене колись художнє кіно, до якого ми звикли за 70 років про ту таку далеку Другу світову війну, а не сучасна гірка українська реальність. Автор цього відео-документу час від часу коментує зйомки  –  про своїх друзів, про місцевість, де вони їдуть під обстрілами, про красу й чарівність того донецького степу.

Фільм Ростислава Шикули «47 днів перемир’я» варто подивитись усім, щоб осягнути розумом і відчути душею, що на нашій землі йде неоголошена війна. І тільки завдяки тим хлопцям, що там тримають напоготові гранату, ми тут живемо й насолоджуємось миром і спокоєм.

Галина ДАНИЛЬЧУК