Із зміною назв, запроваджених законом Верховної Ради, отримав новий поштовх процес декомунізації України. Починаючи з кінця 1980-х, він ніколи й не припинявся, є цілком об’єктивним і неминучим, і позитивним для нашої країни. Західна Україна активну фазу декомунізації пройшла ще напочатку 1990-х, частково це відбулося й на іншій території, але пізніше цей процес загальмувався.

Сподіваюся, що цього разу справу очищення й повернення до витоків буде нарешті здійснено. Звичайно, повернення історичних назв чи перейменування міст, сіл, вулиць, інших об’єків – це лише зовнішні прояви. Значно важче навести лад в головах українців, повернути притомність. Відтак, перейменування – лише перший крок. А ще декомунізація – це складова ширшого явище, а саме деколонізації. Того, що було навязане Україні Московією в доповнення до комуністичних назв і дистанціювало нас як південно-західну колонію щодо північно-східної метрополії. Отож, я знову про назви українських залізниць, дві з яких і досі не вийшли з колоніальних часів, і своїми назвами щодня нам про це нагадують.

У Києві – Південно-Західна, а у Харкові – Південна! Невже нікому нема до цього діла? Чи знову відмазка про брак коштів на перейменування? Але ж на добрі справи коштів завжди бракує, у той час як на поповнення офшорних рахунків завжди знаходяться? Можна багато говорити про пріоритети і виклики та поки наша центральна залізниця є “південно-західною”, а харківська “південною”, то які ми на фіг вільні і незалежні?